У післявоєнний період радянські пропагандисти запустили в маси легенду про те, що німецькі окупанти, опинившись на українських територіях були настільки вражені плодючістю цих земель, що ешелонами відправляли українські чорноземи до фашистської Германії, вважаючи саме землю одним із найбільших своїх військових трофеїв.

Ця історія звісно міф, але він є яскравим свідченням справжньої вартості землі як ресурсу, і, зокрема, землі української, де зосереджено третину світових запасів чорнозему!На превеликий жаль, в основі українського парламентаризму глибоко укоренилася і продовжує свою активну фазу неперервна боротьба лобізму у різних формах його прояву. Для досягнення взаємовигідного певним лобістським депутатським групам результату ситуативно можуть об’єднатись навіть, на перший погляд, діаметрально протилежні за переконаннями представники різних політичних сил.

Сьогоднішнє нічне голосування не було першим у своєму роді, воно лише продовжило вже закладені «папєрєдніками» традиції. У зв’язку з цим якість прийнятих у такому протистоянні законопроектів дуже низька і геть далека від європейських аналогів. Україна і українці вкотре стали заручниками чиїхось інтересів, де, використовуючи існуючу надзвичайну ситуацію, пов’язану з карантином, в ручному режимі, за домовленістю певних кіл, голосами 259 народних обранців, які очевидно цим голосуванням вписали свої імена в історію, було ухвалено рішення про відкриття ринку української землі.Добре це чи погано?!

Якщо відокремити мораль, і ситуацію, в якій це все робилося, скажу таке: ринок землі потрібен. Але… По-перше, не для вільного доступу нерезидентів і, по-друге, без можливості вести торги великим корпораціям, які здатні його швидко поглинути, ще швидше таким чином знищивши наше сільське господарство. Чому? Це закономірно: після такого поглинання почне диктуватися зайнятість, асортимент культур, насиченість ринку, цінова політика, експортно-імпортні співвідношення… і це далеко не вичерпний перелік.

Таким чином українці втратять можливість розвивати цей сектор економіки, і, щонайважливіше, збагачуватись на ньому. У стратегічних галузях держава повинна залишати за собою ключовий регулятор, щоб мати можливість при порушенні цільового використання землі вносити корективи. Для цього повинна працювати злагоджена система правового контролю, та чітко відведена, грамотно поділена на цільові призначення земельна галузь. І щонайважливіше, цим мають займатися не дилетанти, а галузеві фахівці, проектуючи міжнародний досвід на український ґрунт: в прямому і в переносному сенсі.Цей ринок не обов‘язково має бути репрезентований купівлею-продажем.

Дієвим інструментом у цьому аспекті може виступити й оренда, де, на мою думку, українська економіка може отримати навіть більше дивідендів. Моделлю таких ринкових відносин у земельних питаннях послуговується до прикладу Китай, де цей алгоритм реально працює. Якщо ми хочемо мати сильну та процвітаючу державу, то закони слід ухвалювати, керуючись державними інтересами та інтересами нашого українського народу.

Вчора за декілька годин було прийнято безліч правок, які навряд чи були належним чином опрацьовані, зважаючи, що на кону стояло одне з ключових питань – земельне, яке має стосунок до кожного з нас. Зараз важко що-небудь прогнозувати, але очевидним є те, що кінцевий результат бачать виключно модератори цього дійства, тому й давати роз‘яснення цього сценарію зможуть напевно тільки вони…питання тільки де: у Верховній Раді чи у стінах інших відповідних структур?!